Герої Темо Свірелі є фаворитами дитячих снів, міського фольклору, особливо колоритного у старому Тбілісі, вертепного дійства. Ті, хто знаходять дорогу додому, до храму, на сцену. “Сутінки” або “Ніч”, оповиті таємницею чудесних взаємин чи то людей, чи то ляльок, оживлених вічністю, яка, мов місяць молодик, зазирає у вікно. Реалії ніби тануть, розчиняються в алхімічних колбах світла, залишаючи від реального буття відблиски-спогади, загадкові пластичні поєднання людей і метеликів, фігурок-прочан та їхні тіні.
"Сутінки" (2003), олія, полотно, 100х120 см.
У творах художника жива матерія кольору часом поділена на співзвуччя квадратиків, де прихищені персонажі. Неспокійна видовищна гармонія відчута через мізерне і величне, з почуттям гумору і так, ніби лялька грається з людиною.
"Ніч" (2003), олія, полотно, 100х120 см.
Персонажі, розсипані, мов маленькі істоти, ці персонажі не є елементами або частиною сюжету, про які можна розповісти й перетворити на літературу. Це частина живопису. Творчість Темо – це ланцюг загадок, поетичних загадок. Найзагадковіше в його роботах - світло. Що це, сонце чи місяць? Якщо місяць чи сонце стануть вічним світи́лом удень і вночі, людське відчуття назавжди перетвориться на стан між сном і явою.Саме на цій межі краще за все спочиває і відчуває себе душа людини. В наш час стресів і безкінечного насильства над кожним із нас, коли людина перестала бути мірою цінностей, повертається людина, яка тримає чи морозиво, чи прапорець, чи квітку, чи чарочку в руках.
"Жива матерія" (2002), олія, полотно, 150х85 cm.
Творчість Темо Свірелі вражає гуманістичним прогнозом життя, буття людини і світу, дивними персонажами та їх чудесними перевтіленнями — у квітку, метелика, блазня, лицаря, цуценя, хмарку-флюгер, а когось у тінь самого себе. Художник дивує своєрідним, хитким, наче пелюстки східного ліхтарика, простором — безмежним, поза межами, огорожами чи перегородками. Так панують у повітрі вільні паперові змії, яких випускає на волю, що пташок навесні, дитяча рука. По суті, лексикон його творів є алегорією еволюції сучасності, аж ніяк не літописом. Тому предмети й персонажі ніби гості з живописної абетки: К – клоун, П – прапорець, В – вершник, Е – ембріон, Г – годинник. Літери складаються у слова, і символи оживають у вуличному театрі. У Темо свої меридіани й паралелі, своя Тема. Свій досвід життя людини-ляльки, і ляльки-людини. Вуличне дійство напрочуд адекватне нашим святам та будням, щоденним мандрам, трапезі, прислуханню до того, як трава росте, пташка співає.
"Сорок чотири людини" (2002), олія, полотно, 65х130 см.
Живописні рефлексії Темо є породженням сяйних проявів душі, яка часом бачить інше і краще, ніж очі. Поверхня картини притягає світлові нюанси, які долають однозначність фарби і надаєть колористичній сюїті дещо втаємничене, недоторкане, освячує дистанцію між глядачем і полотном для споглядання й думки.
Такі чільні твори, як «Приватне життя», «Виховання дітей», «Сутінки», разом із манливими камерними полотнами утворюють ланцюг між героями самих картин і таємницю споріднення автора зі своїми героями та глядачами. Портрети Темо – тихий бунт проти правил, за право бути ясновидцем, спираючись на те, що відчуваєш, а не на те, що бачиш. Від уважного погляду не сховаєш винахідливих алогізмів художника: у дівчинки без обличчя над головою “виростає” друга, лялькова; в композиції картини “діють” картинки з “портретами”, в чому відчувається нотка автопародії; герої постають голесенькі, проте в короні. Ця елітна, примхлива гра в бісер – шифрограма емоцій, еротика без еротики.
"Виховання дітей" (2002), олія, полотно, 45х100 см.
Тонка грань мотивацій є виразною ознакою творчості художника. Вона і поетична, і видовищна. Завжди індивідуальна, в своїй вигадливості та варіативності. Темо небайдужий до свого вуличного театру. Він розробляє тему “дешевих” коштовностей, як золоту копалину серед брутального сміття. І на покидька він дивиться світлим оком, наче “Олень” Ніко Піросмані.
"Ефемера" (2003), олія, полотно, 100х120 cm.
Коли ж край фігуркам в колористичній “шахівниці”, Темо малює “Ефемеру”. “Ефемера” - незалежна стихія чорного, простір вічности, з єдиним вогником червоної людської (чи небесної, безтілесної?) фигурки. Розгублений метелик збився зі своєї орбіти, як людина з фатального шляху. В цьому творі інфернальна формула неосяжного. І хто знає, куди ховається сонце? Мрії? Людське життя? Через оголену душевну сферу художника прозирає тривожне сприйняття сучасності.
Якщо й цей безсюжетний твір – частина балаганного полиптиха, то припустима нова філософська гра. Сам автор вступає в гру перевтілень - стає місячним П’єро в ролі багряного лицаря, невагомим метеликом в ролі мандрівника, богомольним одинаком в ролі невидимки під покровом цариці Ночі.
Вуличний театр (2003), олія, полотно, 80х100 см.
Унікальність Темо Свірелі полягає у прагненні передати різномасштабність світу, де гра конденсована в ритуал. Видимі барокові ознаки в творах Темо Свірелі, його поетичне світосприйняття, делікатна архаїка манери наводять у пам‘яті рядки Григорія Сковороди, з пісні 11-ої “Саду божественних песней”:
Бездна дух есть в человеце,
Вод всех ширшій і небес —
Не наситішь тем вовеки,
Что пленяет зрак очес.
Живописні “вітражі” Темо відповідають нашим духовним орієнтирам, життєвому й художньому досвіду, що надає гуманістичним прогнозам не цілковито утопічного сенсу.
Ігор Диченко
2003