Майже кожен художник-абстракціоніст у той чи інший спосіб намагається вхопити простір. Причина очевидна: що ще може бути абстрактнішим та складнішим для вираження? Що не піддається ніякому описові, ба навіть метафорі? Як знайти спосіб передачі, що слугував би для спостереження тією стежиною, яка б дала змогу їй чи йому пережити цей простір на власному досвіді?
Багато митців намагаються створити контраст із простором — щільність, перенаповнення, межі або фіксовані орієнтири… Але безліч цих намагань, незважаючи на такі видатні взірці, як «Чорний квадрат» Малевича, хибують на важливе обмеження - вони втілюють лише геометричний аспект простору. Деякі з них використовують додаткові можливості передачі руху, але, знову ж таки, в контексті геометрії. Може виникнути запитання: чому цього недостатньо? Чи є щось, притаманне простору, окрім геометрії? Відповідь є “так”, це енергія. Це не просто метафізика. Навпаки, це загальна фізика. Про простір неможливо було б нічого сказати, якби не енергія. Ви можете сказати, а як щодо матерії, яка містиця в просторі? Хіба цього недостатньо? Але, як виявив Ейнштейн на початку двадцятого століття, те, що ми недалеко називаємо матерією, є лише одним із багатьох проявів енергії. Простір та енергія є цілком нероздільні. Простір постійно народжує енергію, а енергія розчиняється у просторі. Знову ж таки, це не є поетичною метафорою, але фізикою, яка відкрила енергію вакууму з її спонтанним проявом. Таким чином виявляється, що митець стикається ще з одним викликом - виразити не лише власне простір, але також і споконвічну гру простору та енергії. Такий виклик ставить надзвичайне завдання — бути спроможним зробити стрибок від стандартної метафори простору та геометрії до метафори простору та енергії. Темо Свірелі є одним із небагатьох митців, який такий виклик не лякає. Він не намагається зухвало дати відповідь, він просто безстрашно запрошує нас до подорожі, в якій дозволяє нам зазирнути в його осягнення простору.
У своїх ранніх роботах Темо фокусувався більше на енергії. Погляньмо на три його картини: «Без назви», «Весна. Травень, «Весна. Квітень».
Із самого початку його метафори енергії наділені незвичайними якостями - м’якістю та гумором. Зазвичай ми асоціюємо енергію з більш очевидними якостями, такими як гуркіт стрімкої води, рокіт грому чи тремтіння від ударів землетрусу. Але маляр у своєму досвіді пішов значно глибше — він відкриває нам інші області енергії: світлоносність, грайливість та розумність. У згаданих вище роботах енергія проявляється у множинності живих мікроформ, замкнених у витончені, ледь помітні, постійно плинні та разом із тим всеосяжні візерунки. Спочатку неявне, відкриття запрошує нас у подорож до неочікуваного виміру. Тут Свірелі використовує простір, щоб неявно натякнути на енергію “Крапка”.
Проте митець на цьому не зупинився. Його дослідження царини простору та енергії складається з численних і надзвичайно відмінних підходів. Наприклад, у триптиху «Білев житті» підхід є зворотним. Це блискуче білий всюдисущий простір, у той час, коли енергія тут проблискує як декілька маленьких різноманітних форм разюче яскравих кольорів. Кожна частина триптиху зображує різні типи взаємодії енергії на простору, але усі вони поєднанні відчуттям м’якої та, до певної міри, бешкетної грайливості та гумору. В живопису «Подих Марсу» гумор та гра змінюються драмою. В лівій частині триптиху енергія рішуче та потужно входить у простір. Важко сказати, чи вона загрожує, чи несе обіцянку світла. Така форма енергії не може залишатися статичною, і ми бачимо в центральній частині трансформацію або спалах розмаїття форм і кольорів. Виникнення червоного та білого передбачає подальший рух. Та насправді в правій частині триптиху червоне і біле наливається силою, і простір готується знову народжувати.
Не можна не згадати «Полювання на метеликів». У лівій складовій енергія не тільки формує текстуру білого простору, але й проявляється в трьох надзвичайно виражених колірних формах. Цілісність виникає в досконалому балансі, який, здається, не потребує подальшого вираження. Але, як ми бачимо, в центральній складовій ситуація драматично змінюється. Надзвичайно темний і важкий простір, здається, підкоряє енергію, яка лише вгадується за ледве помітною стрілкою та невеличкими яскравими, кольоровими формами на межі. Не слід забувати, що простір завжди готовий до народження чомусь, однак результат народження нам не відомий. Відповідь ми знаходимо в правій частині триптиху, де енергія раптово проявляється у грі розмаїття форм та кольорів. Поміж них з’являється мій улюблений мотив, що зустрічається в інших картинах Темо, метелик. Часто мемтелика асоціюють із кольором, тендітністю і мінливістю. Можна інтерпретувати це як дещо гіпотетичний погляд автора на марність людських намагань, але це не так. Це радше символ спокійного сяючого танцю простору та енергії без початку та кінця.
Я волів би сказати набагато більше про мистецтво Темо Свірелі та висловити побажання, щоб він продовжував (заради нас) свою захопливу подорож у світ простору та енергії. Щоб і ми могли розділити його відкриття цієї предковічної гри.
Томаш Петшиковський
ПРОФЕСОР ІНФОРМАТИКИ
МАЙСТЕР БУДДІЙСЬКОЇ МЕДИТАЦІЇ