Дмитро Корсунь. Художник Темо Свірелі

Постать художника Темо Свірелі осяяла художнє життя Києва початку тисячоліття, яскравою кометою коротко промайнула на обрії. Всі його твори незабутні. Тому що картини, які породжені східною фантазією Темо, мають складні організовані сенси. Вони здаються свіжою імпровізацією, і виглядають так, неначе ми повернулись до джерел художньої творчості, в туманний період готського, персидського, мідійського, та й взагалі дохристиянського магічного спогаду. Бо художник, виявляється, здатен прожити багато життів.

Героями його картин часто стають містичні персонажі: таємничі діадохи, царі, воїни, єдинороги, які з’являються, щоб прикрасити буденну, бідну матерію буття. Ці прибульці із казок приходять із галюційного, динамічно сновидного світу підсвідомого, схованого, табуйованого, де проступають типові риси старого доброго сюрреалізму. Вічне повернення цих героїв старої казки в буття тримає їх в межах небезпечної, але й божественно космічної дихотомії. Така на це воля художника. 

В різких співставленнях кольору, в жорстких ломких лініях застигла якась первісна драма, що притаманна героїці, мабуть, доби бронзи, часів Троянської війни. Так і чекаєш побачити на цих полотнах вершини Кавказу, ковчег на схилах Арарату. В картинах Темо фіксується інший час. Саме такий стан виникає під час читання Апокаліпсису, воно є екстатичним стилем Одкровення Іоанна…

Неймовірні форми голів, обличчя, тіла, перспективні лінії картини розколоті, наче зламані якоюсь нездоланною емоційною динамікою, духовним здвигом, потрясінням. Такі роздроблені та пере-форматовані об’єми зустрічались як художній прийом, що породив кубізм, наприклад, в стилі Пікасо 30-50років, його ж скультури-асамбляжі та перші сюрреалістичні монтажі.

У графіці Свірелі дуже відчувається вплив грузинської чеканки, в його профілях чи фігурах точною вольовою лінією відчувається основа-метал, важка мідяна фактура ремісничого виробу. Це дивовижне, приголомшливе відчуття. Чеканний напружений контур, детальне і ретельне моделювання окремої деталі: точки, плями, динамічні звивини, - такі прийоми притаманні саме старовинним кавказьким майстрам. А чіткий рисунок з ренесансною виразністю саме підкреслює виразну пластику форм. Монументальність, картинна завершеність композиції органічно доповнюється ретельною розробкою пластичних об’ємів, а химерна чеканна деталь – з загальним масивом цілого.

Художник надзвичайно любить фактури, живописне тісто, pâte. І він з великим задоволенням відчуває всю цю рухливу, підвладну йому масу, відчуває її спротив і покору, і наносить на основу її мастихіном або пензлем - то в два-три, а то і в десять шарів. Що б не написав Свірелі, картина справляє враження течії, життєвості, начерку, - згідно із внутрішньою динамікою тієї чи іншої форми. Фарба в’язкою масою наноситься на полотно, застигає там згустками пістрявої лави, та іноді стає схожою на щільну металеву емаль. Особлива, тільки йому притаманна робота з покривними лаками, інколи до п’яти шарів, наноситься на зображені сюжетні сценки. І картина виглядає неначе залитою особливим світлом, блиском, що здалеку сяє особливим переливчастим візантійським мороком.

 

Максимальне узагальнення образу, особливо в портреті, з чітко розподіленими сегментами середовища мимоволі апелюють до декоративної східної мініатюри чи романського вітражу. Сама душа його мистецтва пам’ятає свої древні іпостасі. І вона, покинувши перші враження незрозумілості, недомовленості, залишається наповненою енергією життя, постійною, знаючою, допитливою.

Часто в творчості Темо неначе свідком дивних подій з’являється персонаж, «сповнений очей». Хто це? Може, мудра божественна всеприсутність? Що це? Може, вираз невгамовного бажання схопити максимально більше явищ і подій? Істоти, що повні очей спереду і ззаду (Одкровення Іоанна 4, 5-6.) описані в Святому Письмі. Такі очі надають можливість цим живим свідкам одночасно бачити все… і вони напрочуд чисті. Тут же частенько зустрічається персонаж, у якого обидва ока знаходяться на одній лицевій площині, як голова камбали, що сплюснутий морським , а скоріше, духовним тиском. Це так виразно і містично.

 

Твори

Пекло

Ідейною домінантою тут слугує жорстоке, немов врізане у ніс бойової трієри око. Виявляється, це око якогось молодого бога, що весело споглядає деструкцію органічної плоті, як на частину світу, що знову створюється навкруги. Персонаж в профіль постійно з’являється картинах Темо. Очі дивляться якось збоку, насмішкувато, - на противагу канонічному погляду Христа, який серйозно дивиться тільки в очі людині…

 

Щільні сині кольори густіють, аж до провалів чорноти, і тут з’являються золотаві та рожеві тіла чоловічків, та язики полум’я в інфернальному просторі. Несамохіть згадуються рів, що світиться, з поеми Данте: «Так рухаються вогні в гортані рову» (Пекло, XXVI). Ця напружена візія супроводжується світінням небесних вогнів, як вираз недоступних і загублених світів. А люди тут вайлуваті, смішні, нашвидкоруч скроєні, зворушливо несвідомі в бутійному задумі, та складають немов колхідський візерунок на площині полотна.

Син Сонця

Тут творчим поривом художника керує пізнавальна, майже ахейська таранна енергія божественного профілю, могутній бог, що увінчаний вістрям єдинорога. Владність, царська витонченість східного діадоха, що меланхолійно терпить жар південного світила – виглядає як енергія стародавніх солярних культів, затихлих гімнів зороастризму. «Я проклинаю девів як шанувальник Мазди, як послідовник Зоратустри, обіцяю все добре та все найкраще йому, праведному. Обіцяю праведне світло і рай» (Авеста). А роги на чолі сина Сонця, завжди, навіть в Євангелії, виказують силу в боротьбі (Втор. 33-17). Сам Христос – це жертвенний Агнець, що має роги для бою. Він бореться зі злом. Ця Його боротьба відбувається в повноті Божого руху, яка продовжиться аж до звуків Сьомої Труби, якою закінчиться таємниця Божа. Вихор та мерехтіння солярних монад, що схожі на золоті монети чи стародавні свастики, насичує темний простір світового зла.

 

Портрет царя (1997), олія на полотні, 120х100 см

 

Портрет художника с вороном на голові

Темо з гумором зображує напівфігуру майстра з вороном на голові з дитячою вайлуватою безтурботністю. Це заклик до птаха як летючої частини душі,органічної легкості буття, як до тотему творчого роду. Особливо часто у художника зустрічається Єдинорог, символ чистоти, супутник Діви, персонаж ренесансних Мадонн, мрійливий житель райського саду. Саме він приборкує морок, згубний вплив нижнього світу. «Є печаль, сум якийсь у світі. Ця печаль - як закритий пекучий простір. Тоді так важливо знати, що пекло закінчиться, і вийти з тісноти, протягнути руку, доторкнутись до світу, навіть тоді, коли цей перехід буде новим стражданням. Але байдужість, нелюбов не створюють форму, бо це немислиме для душі. Бо нема форми без любові», – так вважає Темо.

 

Портрет художника з вороном на голові (1998), олія на полотні, 60х130 см

Може, саме тому приходить в сюжети художника ще один персонаж – хлопчик-пелюсточка, царевич, принц. Світ дитинства, яким ми його пам’ятаємо зсередини, образ внутрішньої радості, що виростає в пізнанні, відкривається тут.

Цикл живописних робіт «Комедіанти», «Жителі маленького міста», «Фаворити Місяця» - один з найвідоміших в творчості Свірелі. Люди, що схожі на різнокольорові морські камінці, діти великі і діти маленькі знаходяться під захистом різнокольорових вікон, балконів, дахів свого іграшкового міста. Іноді просто на полотно наклеюються шматочки фольги, бісер, смужки тканин, – це створює акорд чистого кольору, імпровізаційний шал, цікаву гру. Як не дивно, поштовхом до такого живопису слугували переживання з часів війни в Грузії: «Я там бачив людські обличчя, посірілі від страху, в тбіліському метро, коли на вулицях стріляють»…

Так і з’явився цей персонаж – маленький хлопчик - в місті зимовім і в місті літнім, біля величезного лісу, на краю озера-калюжі, що виглядає як основний дорогоцінний камінець у Всесвіті. Це Душа світу. Так світ благодаті і любові, спокою і радості став відповіддю на темні небезпеки життя. І саме тому Антуан де Сент-Екзюпері, в розпал Другої світової війни, в 1942 році написав свою велику філософську казку. В цій казці Маленький Принц промовляє про доброту, милосердя і любов – і саме так виказує надію льотчику , що впав у пустелі, та його, та нашій планеті. А планета льотчика, здається, застигає від байдужості і ворожнечі. Душа Маленького Принца - це природа будь-якого художника, з живим серцем, що вміє любити.

Останні цикли «Травневі сади» та «Без назви» – великим узагальненням височать над всіма пошуками і знахідками художника. Великомасштабні картини, що згруповані щитами, створюють образ складного, нескінченного і чудесного, гармонійного буття в цвітінні. Світ нарешті вдалося збагнути в спокійному, зрілому спогляданні. Тут виклад теми виглядає як велична фуга. Сама музика як абстрактна надчуттєва система інтервалів звучить в цих програмних «Травневих садах». Емоційна міць при раціональному виборі засобів виказує тут свої особливості. Величезний масштаб картин намагається розширитись і далі, за межі картинної площини. У ньому присутня урочиста еманація кольору, емалева щільність мазка-точки як самостійної живописної корпускули.

 

Цей рій пелюсткових бризок в стрункому ритмі і структурах починає зав’язь і становлення нового життя. Саме так виглядає вихід на чистий живопис, вершину узагальнень, Summa summarum молитов аскета, що знаменують собою всю екстатичну велич Божого світу. Саме існування такого живопису як частини чистої форми, є виразом космічного буття взагалі та має походження від великої інтуіції, яку ми називаємо Бог.

Дмитро Корсунь

2004

Відредаговано 2026